УРОК №25 УКРАЇНСЬКА МУЗИКА В ДОБУ ВІДРОДЖЕННЯ.

В епоху Відродження музиканти вважали, що, вокальне мистецтво особливо тонко може передати  внутрішній світ людини, її настрої, тому на передній план виходить СОЛЬНИЙ СПІВ З ІНСТРУМЕНТАЛЬНИМ СУПРОВОДОМ.

В українській музичній культурі продовжують широко розвиватися народнопісенна творчість. Особливе місце належить епічному жанру - ДУМАМ ТА ІСТОРИЧНИМ ПІСНЯМ, в яких відображалася драматична історія українського народу. Зміст найстарших дум та історичних пісень зв'язаний з визвольною боротьбою проти татар і турок та проти поневолення пансько-шляхетською Польщею ("Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Хмельницький та Барабані", "Дума про трьох братів Озівських" та ін). Носіями цього мистецтва були КОБЗАРІ, які славилися своїм гарними голосами, даром мелодичної імпровізації та досконалим володінням інструменту. Серед них -  Федор Холодний, Остап Вересай, Михайло Кравченко. Крім історичних пісень, кобзарі виконували також жартівливу, сатиричну, іноді танцювальну музику.

Мистецтво виконання дум передавалося від одного кобзаря до іншого. Як правило, талановитий кобзар мав учнів, які не менше трьох років проходили практику гри на бандурі та виконання дум. Для отримання права на власне виконання вони складали іспит. Існували навіть спеціальні фахові об'єднання - "БРАТСТВА" кобзарів і лірників, які мали свій устав. 

До кінця XIX ст. мелодії дум майже записувалися, а передавалися усно. Перші повноцінні записи належать  МИКОЛІ ЛИСЕНКУ.

УКРАЇНСЬКА ПРОФЕСІЙНА МУЗИКА бере початок ще в першій половині XV ст. від так званих ПРОФЕСІЙНИХ БРАТСТВ І БРАТСЬКИХ ШКІЛ. Найбільше значення відіграла діяльність Острозького, а потім Київського колегіумів, що згодом був перетворений на Київську академію - перший в Україні вищий учбовий заклад.

Обов'язковими дисциплінами були тут церковний спів по нотах та музична грамота. У братських школах навчали музично освічених півчих, регентів, учителів співу і навіть композиторів.

З кінця XV ст. у православних церквах існував багатоголосий хоровий спів, який згодом назвали ПАРТЕСНИМ (від латинського partes  - спів за окремими партіями, зафіксованими нотами).

Саме в Україні був створений жанр ПАРТЕСНОГО КОНЦЕРТУ з акордово-поліфонічною фактурою, на якій ґрунтувалась західноєвропейська музика XVII-XVIII ст. Це був 12-голосний акапельний  (без інструментального супроводу) одночастинний хоровий твір. За образним змістом концерти є урочистими, лірико-епічними, розповідними.

Лаврське 5-голосся. «Блажен муж» з відеопартитурою (5:03).

«Сподоби Господи» з відеопартитурою, (2:09).

Серед творців партесного співу особливо відомий МИКОЛА ДШІЕЦЬКИЙ, який, до того ж, став автором першого музичного підручника теорії музики, композиції-"Грамматика мусикийского пения" (1677).  Водночас "ГРАММАТИКА" М. ДИЛЕЦЬКОГО є цінним документом, що відображає розвиток форм партесного співу в XVII ст.

В епоху Відродження, починає розвиватися світське мистецтво. На перший план виходять естетичні та пізнавальні функції музики, її здатність служити не тільки засобом управління поведінкою людей, а й відображенням внутрішнього світу людини.

Розквіт набуває інструментальна музика та виконавство, особливо на лютні, а в Україні – БАНДУРІ, ТОРБАНІ, ОРГАНІ. 

«Торбан». Словопис (проєкт інституту ім. М. Грінченка), (2:10).

Варіації на пісню «Одна гора високая» торбан

Гра на кобзі  

Мартин Леополіта. Ричеркар з органої табулатури, (3:25).

Поряд з партесним концертом розвивалися й інші жанри: КАНТ ПСАЛЬМА - одноголосна пісня з інструментальним супроводом. На кант і псальму впливала народна пісня,  але саме кант, в свою чергу, впливав па партесний концерт.

Хоча зростання музичного професіоналізму було пов'язане, насамперед, з церковною музикою, у суспільстві ширився досвід і  на своєрідні форми СВІТСЬКОЇ МУЗИКИ. Одним з найбільш ранніх професійних пісенних жанрів в Україні був КАНТ  - триголоса пісня без інструментального супроводу. Особливо популярними були любовні та жартівливо-сатиричні канти. Існували також панегіричні (хвалебні), побутові, філософсько-повчальні й антирелігійні канти.

Кант виник на межі XVI-XVII ст., саме тоді, коли в Західній Європі  вже народилася опера. Згодом канти відіграють важливу роль в музично-театральному мистецтві, в народному вертепному дійстві, шкільних драмах тощо. Авторами кантів спочатку були співаки церковних хорів, учні братських шкіл, студенти колегіумів, а згодом - представники різних верств населення-ремісники, солдати, матроси.

Давній лірницький кант «Через поле широкеє», (3:31).

Лірницький кант «Через поле широкеє», кліп La Vivo, (2:50).

Бенкетний кант «Пийте, браття, попийте» з многоліттям. «Хорея козацька», (3:00).

В історії розвитку народної творчості та професійного мистецтва важливу роль відіграла сольна пісня з інструментальним супроводом, яка зародилася в міському побуті  в XVII ст. Сольна пісня відображала внутрішній світ людини більш безпосередньо, ніж кант. Існуючи довгий час (XVII-XVIII ст.) поряд з кантом, сольна пісня поступово витіснила його не тільки з домашнього музикування, й з музичного театру. Сольна пісня пов'язана з віршовою писемною українською поезією. У більшості випадків текст та мелодію пісні складав один автор. Саме від сольної пісні XVII-XVIII ст. почався розвиток популярного сьогодні жанру "авторської пісні".

В українській культурі є імена, які довгий час були невідомі. Так, у першій половині XVIII ст. це були батько Тимофій і дочка Єлизавета Білоградські. Тимофій був бандуристом, лютністом, співаком. Дочка - співачкою, клавесиністкою, композитором при дворі Єлизавети у Петербурзі, першим автором інструментальних варіацій - надзвичайно поширеного жанру у вітчизняній музиці.

Йосип Мандичевський - музикознавець, композитор, педагог, професор Віденської консерваторії. Тимофій Шпаковський - талановитий піаніст, композитор. Цими іменами може гордитися не тільки українська музична, а й уся європейська культура.

Розвиток української професіональної музики був тісно пов'язаний з МУЗИЧНИМИ ЦЕХАМИ, які мали свої устави та існували в Києві ще з початку XVI ст. Це були міцні організації, які захищали права професіоналів і обслуговували міське та навколишнє сільське населення.

Поряд з цехами у великих містах України виникають міські оркестри, виступають кріпацькі оркестри та капели.

Музичний театр, на відміну від Італії, Франції, Англії в Україні був інакший. Джерела українського музичного театру складали старовинні народні свята, хороводи, колядні ігри, весільні дійства. Водночас, з античних часів існували традиції музики та хорового співу, які супроводжували давньогрецькі класичні драми. Розвиток музично-театрального мистецтва українського народу сягає ще у XV ст. Про значне його поширення свідчать церковно-полемічні твори Івана Вишенського. Засобами театру та музики в народі відображалися явища життя та побуту. Церква забороняла ці вистави, але дарма! Люди не могли існувати без своїх веснянкових танкових ігор, новорічних ігор "Коза", "Маланка".

У кінці XVI ст. в Україні зароджується НАРОДНИЙ МУЗИЧНИЙ ТЕАТР (ВЕРТЕП). Авторами й виконавцями вертепного спектаклю були учні братських шкіл, колегіумів, а згодом і Київської академії. Під час рекреацій (канікул) вони ходили по містах і селах невеликими групами. З ними завжди була переносна сцена-скринька, театральний аксесуар, ляльки. Крім ляльководів, у цих групах обов'язково був невеликий хоровий, нерідко й інструментальний ансамбль, що супроводжував спектакль співом і музикою. Вертеп став улюблю-ним народним музично-драматичним спектаклем. У деяких районах (наприклад, Закарпаття) він побутує і нині.

Традиційний вертепний спектакль складався з двох дій. В основі першої був релігійний сюжет про народження Христа й переслідування його Іродом, друга була побудована на комічних жанрових сценках. Дія вертепного спектаклю відбувалася на своєрідній двоповерховій сцені, що являла собою макет церкви або відкритого з одного боку будиночка. На верхньому поверсі йшла "божественна" дія, а внизу - побутова, в якій брали участь негативні персонажі (Ірод, Смерть, Чорт), що це допускалися на вищий поверх. Обидві дії супроводжувалися музикою, яка характеризувала персонажі і супроводжувала розвиток сюжет. Але якщо в першій дії це були, в основному, канти, то в другій переважали жартівливі пісні й танці.

До першої половини XVII ст. належить і поява ШКІЛЬНОГО ТЕАТРУ - театральних вистав в учбових закладах - колегіумах, а згодом у Київській академії. Основним жанром шкільного театру була трагікомедія - п'єса серйозного змісту. Крім сольного співу та хорів для розважання публіки, між актами "трагедії" вставлялися веселі інтермедії комедійного характеру, що й пояснює пізніше назву цього жанру - "трагікомедія".

 

В цей період разом з формами багатоголосся в церковній музиці поширюється ЗВИЧАЙ ДЗВОНІННЯ, яке було принесене в Україну разом з християнським обрядом, але не з Візантії, а з латинського Заходу. Мистецтво дзвонарів передавалося з покоління в покоління. В кафедральних соборах формувався репертуар і виконавські особливості мистецтва дзвонарів, яке органічно впліталося в церковний спів. 

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1.Ознайомтеся зі змістом уроку №25. Запишіть у зошит  НОМЕР і ТЕМУ уроку та основні поняття теми:

а) прізвища композиторів та музичні приклади їх творів (по 1 прикладу),

б) хорові та вокальні жанри доби Ренесансу та музичні приклади  (по 1 прикладу).

в) українські музичні інструменти доби РЕНЕСАНСУ