УРОК №27. БАРОКО ЯК СТИЛЬ В МИСТЕЦТВІ. ПРОВІДНІ ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ШКОЛИ БАРОКО. СТРУННО-СМИЧКОВА ШКОЛА.

БАРОКО (з іт. "химерний, незрозумілий") – провідний художній стиль у країнах Європи з кінця ХVІ до середини ХVІІІ ст. (тривав близько 150 років: від 1600 до 1750 рр.). Цей стиль пов’язаний з інтенсивним формуванням могутніх європейських держав, великих наукових відкриттів.

Визначальні риси в творах мистецтва бароко:

· Динаміка (рух),

· Химерне поєднання контрастних образів,

· Схильність до вражаючих ефектів та експресивності,

· Театральність, монументальність і декоративна пишність.

· Велика роль символів та алегорій (двопланове художнє зображення: реальні образи заховані під художніми образами з характерними ознаками).

Удосконалювалися такі жанри як кантата, ораторія, пасіон. В одночас з’явилися нові інструментальні жанри - кончерто гроссо (іт. –великий концерт), соната, сюїта.

«Королем» музичних інструментів епохи бароко вважається орґан.

Наприкінці епохи Бароко в якості самостійного стилю склався стиль європейського мистецтва І половини ХVIII ст. - РОКОКО або «галантний стиль» (фр.– шматки каміння)

Риси рококо в музиці:

–        буяння граціозно-кокетливих і грайливих образів;
–        часте використання мелізмів (прикрас);
–        легкість і прозорість фактури, в якій панував гомофонний склад;
–        переважання камерних, мініатюрних форм,
–        відсутність яскравих протиставлень і драматичних ефектів.
Рококо, як стиль, в музиці знайшов відображення у творах французьких клавесиністів1 (Ф. Куперен, Ж. Рамо, Л. Дакен). Послухаємо Ф.Куперен "Тростники"

В епоху бароко досягло розквіту скрипкове мистецтво. У той час в Італії склалися традиції виробництва скрипок. Майстри Аматі, Гварнері, Страдіварі з міста Кремона розробили конструкцію скрипки, способи її виготовлення, які зберігалися в глибокій таємниці і передавалися з покоління в покоління. Інструменти, зроблені цими майстрами, мають напрочуд красивий, теплий звук, схожий на людський голос. Скрипка набула поширення як інструмент ансамблевий і сольний.

Антоніо Вівальді (1678 – 1741)

А.Віва́льді – італійський композитор, скрипаль-віртуоз, педагог, дириґент епохи бароко. Через незвичний для Венеції колір волосся його прозвали «Рудим священником».

Він написав близько 800 творів у різних жанрах, ставши творцем нового жанру сольного інструментального концерту - сoncerto grosso.

Вівальді створив: 90 опер, понад 40 п'єс для хору і оркестру і 100 оркестрових робіт, близько 500 концертів для різних соло інструментів.

Вівальді називають батьком програмного симфонізму. Більшість концертів композитора має певну програму. Серед них такі як «Полювання», «Буря на морі», «Пастушка», «Щиглик».

За життя Вівальді зумів досить швидко здобути широку популярність. Та після його смерті, ім'я композитора було забуте. Його твори майже не виконувалися і незабаром пішли в небуття, а партитури розійшлися по приватним колекціям або просто були загублені. Інтерес до творчості венеціанського майстра повернувся у 20-х роках XX ст. Послухаємо про життя цього видатного композитора.

«Чотири пори року» (рос."Времена года")

Один з найвідоміших творів Вівальді. Це цикл з 4-х концертів для скрипки, струнного квінтету та орґану (або чембало). Кожен з концертів має розгорнуту поетичну літературну програму.

Концерти циклу барвисто змальовують картини природи. Вівальді зміг передати в музиці спів птахів, грозу, дощ. Віртуозність, технічна складність не відволікають слухача, а сприяють створенню запам'ятовуваного образу.

Всі концерти мають три частини, що відповідають кожному місяцю.

Концерт №1. Весна. 1 частина

«На порозі весна й щебетання привітальних щасливих мелодій,

І струмки, що з шовковим дзюрчанням під Зефір підігра́ ють природі».

Радісний, піднесений характер. Композитор зображує спів птахів, ніжний журкіт струменів, весняну грозу.